Шахеди: що це за дрони-камікадзе та чому вони небезпечні

Слово, яке ще кілька років тому не знав майже ніхто за межами авіаційних форумів, сьогодні знає кожен українець. Його вимовляють у підвалах під час тривоги, пишуть у зведеннях ЗСУ, обговорюють у черзі за кавою. «Шахед летить» — ця фраза стала частиною нової реальності, в якій живе країна. Але що насправді стоїть за цим словом? Як виглядає ця зброя, хто її зробив, чому вона така небезпечна і як Україна з нею бореться — розберемо детально.

Shahed-136 і звідки він узявся

Shahed-136 — це іранський ударний безпілотник-камікадзе, розроблений державною авіабудівною компанією HESA (Iran Aircraft Manufacturing Industrial Company). Назва походить від перського слова «шахед» — свідок, мученик. Іран розробляв цей тип дронів як відносно дешеву альтернативу крилатим ракетам — зброю, яка може долати великі відстані й уражати наземні цілі ціною власного знищення.

Перші публічні згадки про Shahed-136 з’явилися приблизно у 2021 році, коли Іран продемонстрував його на військових виставках. Тоді мало хто звертав увагу. Все змінилося восени 2022 року, коли Росія почала масово застосовувати ці дрони проти України. Перші удари шахедами по українських містах зафіксовано у вересні 2022-го — і з того моменту вони стали невід’ємною частиною російської тактики повітряних атак.

Офіційно Росія спочатку заперечувала іранське походження дронів. Іран теж. Але уламки, знайдені на місцях ударів, однозначно вказували на виробника. Згодом і Тегеран, і Москва фактично перестали заперечувати факт поставок, хоча офіційних підтверджень уникали довго. За різними оцінками, Росія отримала від Ірану тисячі таких безпілотників і паралельно налагодила власне виробництво на своїй території.

Як він виглядає і як працює

Якщо побачити шахед вперше — він справляє враження чогось майже примітивного. Невеликий літальний апарат з характерним дельтаподібним крилом, загостреним носом і двигуном, розташованим у хвостовій частині. Силует нагадує щось середнє між моделлю літака і невеликим планером. Розмах крил — близько 2,5 метра, довжина корпусу — приблизно 3,5 метра. Нічого монструозного. Але саме ця «скромність» і є частиною його небезпеки.

Принцип роботи простий і жорстокий одночасно. Шахед не скидає бомби і не випускає ракети — він сам є боєприпасом. Дрон наводиться на задані координати за допомогою GPS-навігації, летить до цілі й врізається в неї, детонуючи бойову частину. Саме тому такі пристрої називають дронами-камікадзе або «барражуючими боєприпасами» — вони можуть певний час кружляти над районом, чекаючи на ціль, а потім атакувати.

Двигун — невеликий поршневий мотор MD550, іранська копія австрійського двигуна Rotax. Він видає характерний звук — монотонний, дзижчачий, схожий на звук мопеда або газонокосарки. Саме через це звукове «підпис» українці й прозвали шахед «мопедом». Цей звук став одним із найтривожніших звуків сучасної війни — почувши його вночі, люди знають: треба ховатися.

Швидкість дрона відносно невисока — близько 185–200 км/год. Він летить на малих висотах, що ускладнює його виявлення радарами, але водночас робить його вразливим для звичайної зенітної артилерії та навіть стрілецької зброї. Дальність польоту — до 2000–2500 кілометрів, що дозволяє запускати його з глибини російської або окупованої території й уражати цілі по всій Україні.

Технічні характеристики — коротко і по суті

Для порівняння: крилата ракета «Калібр», яку Росія також активно використовує, коштує від 1 до 6,5 мільйона доларів за одиницю. Різниця в ціні — очевидна. Саме це і пояснює, чому шахеди стали такою масовою зброєю.

Чому Росія так активно їх використовує

Відповідь коротка: дешево, багато, ефективно для виснаження. Але давайте розберемо детальніше.

Вартість одного шахеда — умовно кілька десятків тисяч доларів. Це несумірно менше, ніж будь-яка балістична чи крилата ракета. Росія може дозволити собі запускати їх десятками й сотнями за одну ніч, не відчуваючи критичного удару по бюджету. Тоді як кожен перехоплений «Калібр» — це мільйони доларів, знищені разом із ракетою-перехоплювачем.

Тактика масових атак шахедами має конкретну логіку: перевантажити систему протиповітряної оборони. Якщо одночасно летить 50–80 дронів з різних напрямків, ППО змушена витрачати ресурси на кожен із них. Ракети-перехоплювачі коштують дорого. Боєкомплект не нескінченний. Росія свідомо намагається «вимотати» українську ППО кількістю, щоб крізь неї могли прорватися більш дорогі й точні ракети.

Є й психологічний вимір. Характерний звук двигуна, нічні тривоги, невідомість — куди летить, де впаде — все це створює постійний стрес для цивільного населення. Люди не сплять, ховаються в підвалах, живуть у режимі хронічної тривоги. Це не побічний ефект — це частина стратегії.

Шахеди — це зброя терору проти цивільних. Їхня мета не стільки знищити конкретний об’єкт, скільки зламати психологічну стійкість суспільства. Але поки що це не спрацьовує так, як розраховував Кремль.

Крім того, шахеди активно використовуються для ударів по енергетичній інфраструктурі — підстанціях, теплоелектростанціях, об’єктах водопостачання. Мета — залишити людей без світла, тепла й води, особливо взимку. Це теж форма тиску, розрахована на виснаження.

Як Україна збиває шахеди

Попри всі складнощі, Україна навчилася збивати шахеди досить ефективно. За даними Повітряних сил ЗСУ, у різні періоди вдавалося знищувати від 60 до понад 90 відсотків запущених дронів. Це вражаючий показник, враховуючи масштаби атак.

Основні засоби протидії — кілька різних рівнів. Перший — зенітні ракетні комплекси: IRIS-T, Patriot, Gepard, Buk, С-300 та інші. Вони ефективні, але дорогі у використанні проти дешевих дронів. Тому Україна активно застосовує й інші методи.

Мобільні вогневі групи — це підрозділи з кулеметами, зенітними гарматами та навіть стрілецькою зброєю, які розгортаються у різних точках маршруту польоту шахедів. Через відносно низьку швидкість і висоту польоту дрон цілком можна збити з великокаліберного кулемета або зенітної гармати. Це значно дешевше, ніж витрачати ракету-перехоплювач.

Електронна боротьба — ще один важливий інструмент. Системи РЕБ (радіоелектронної боротьби) здатні глушити GPS-сигнал, дезорієнтуючи дрон. Якщо шахед втрачає навігацію, він або падає, або відхиляється від курсу. Це не завжди спрацьовує, але суттєво знижує ефективність атак.

Важливу роль відіграють і самі цивільні. Мережа спостерігачів, які повідомляють про звук і напрямок польоту дрона, дозволяє ППО краще координувати перехоплення. Саме тому під час тривоги так важливо не виходити «подивитися» — це небезпечно і заважає роботі захисників.

Shahed-136 і Geran-2 — в чому різниця

Коли Росія вперше почала використовувати ці дрони, офіційна позиція була проста: «ніяких іранських дронів немає». Але уламки говорили самі за себе — написи перською, характерні компоненти, ідентична конструкція. Тоді з’явилася нова версія: Росія нібито сама розробила дрон і назвала його «Герань-2» (Geran-2). Це була спроба зберегти обличчя і формально уникнути звинувачень у порушенні санкцій.

Технічно Geran-2 і Shahed-136 — це фактично одне й те саме. Можливі незначні модифікації в окремих вузлах, але принцип, конструкція і характеристики ідентичні. Різниця — лише в назві та в тому, де саме зібраний конкретний екземпляр.

Паралельно Іран розробляв і продовжує розробляти нові версії. Shahed-107 — менший і легший варіант. Shahed-238 — реактивна версія зі значно вищою швидкістю, яка значно складніша для перехоплення. Є й інші модифікації, деякі з яких вже фіксувалися в зоні бойових дій. Еволюція цієї зброї не зупиняється — і це серйозний виклик для систем ППО.

Росія також намагається виробляти власні аналоги на своїй території, щоб зменшити залежність від іранських поставок і обійти санкційні обмеження. За різними даними, виробничі потужності вже розгорнуті в кількох регіонах Росії, хоча якість і кількість вітчизняних копій залишаються предметом дискусій серед аналітиків.

Що відбувається під час атаки шахедів — як це виглядає зсередини

Типова атака шахедами виглядає так. Пізно вночі — найчастіше між 2 і 5 годиною ранку — лунає сигнал повітряної тривоги. Іноді одразу в кількох областях. Люди прокидаються, беруть документи й телефони, спускаються в підвали або укриття. У містах, де є метро, станції перетворюються на тимчасові прихистки.

Десь над головою — той самий характерний звук. Монотонний, дзижчачий. Іноді він наближається, іноді затихає. Потім — вибух. Або кілька. Або тиша, і тривога відбій. Ніколи не знаєш наперед.

Цілі шахедів — переважно об’єкти енергетичної інфраструктури. Підстанції, трансформаторні вузли, теплоелектростанції. Але через неточність навігації або навмисно — удари часто припадають на житлові квартали. Зруйновані будинки, загиблі цивільні, пошкоджені лікарні — все це реальні наслідки атак, задокументовані й підтверджені.

Особливо болючими були масові атаки на енергосистему взимку 2022–2023 і 2023–2024 років. Мільйони людей залишалися без світла й тепла на кілька годин, а іноді й діб. Графіки відключень, генератори, павербанки, черги за водою — це стало новою нормою для багатьох українських міст.

Коли вночі чуєш цей звук — спочатку завмираєш. Потім розумієш: треба вставати й іти вниз. Вже автоматично. Це страшно не тому, що гучно, а тому, що стало звичним.

Психологічний вплив важко переоцінити. Хронічне недосипання, постійна тривога, неможливість планувати навіть наступний день — це виснажує. Але водночас саме ця реальність сформувала в українців дивовижну стійкість і здатність функціонувати в умовах, які ще кілька років тому здавалися б неможливими.

Чи можна захиститися від шахеда звичайній людині

Коротка відповідь: повністю — ні. Але значно знизити ризики — так.

Головне правило під час повітряної тривоги — йти в укриття. Не «подивитися у вікно», не «вийти на балкон послухати», не «сфотографувати». Саме в момент, коли люди виходять подивитися на дрон, уламки від збитого або вибухлого поруч шахеда можуть завдати серйозних поранень. Це не теорія — це задокументовані випадки.

Алгоритм дій простий:

• Почувши сигнал тривоги або характерний звук двигуна — негайно спускайтеся в укриття, підвал або хоча б у коридор без вікон.
• Якщо укриття немає — відійдіть від вікон, ляжте на підлогу, прикрийте голову.
• Не користуйтеся ліфтом під час тривоги.
• Тримайте поруч заряджений телефон, документи, невеликий запас води.
• Стежте за офіційними каналами — Повітряні сили ЗСУ, місцеві адміністрації публікують актуальну інформацію в Telegram у режимі реального часу.
• Встановіть застосунок «Повітряна тривога» або аналогічний — він сповіщає про загрозу швидше, ніж сирена.

Не варто покладатися на чутки й неперевірені джерела. Під час атак соціальні мережі наповнюються дезінформацією — хтось пише про «десятки ракет», хтось про «вже все збили». Орієнтуйтеся лише на офіційні джерела й чекайте сигналу відбою тривоги.

Ще один важливий момент: не публікуйте в соціальних мережах місця падіння уламків або вибухів у реальному часі. Це може допомогти противнику коригувати наступні удари. Фіксуйте — але публікуйте після відбою і лише якщо це не становить загрози.

Шахед як дзеркало сучасної війни

Шахед — це не просто зброя. Це симптом. Він показує, якою стала війна у XXI столітті: дешева масова зброя, здатна тероризувати мільйони людей, виробляється серійно й запускається сотнями. Жодних пілотів, жодного ризику для того, хто натискає кнопку запуску. Лише координати й команда.

Те, що Росія вдалася до масового використання іранських дронів, говорить і про стан її власного ВПК — виснаженого санкціями, неспроможного виробляти достатньо власних ракет. Шахеди стали замінником. Дешевим, масовим, але не безмежно ефективним — особливо після того, як Україна навчилася їх збивати.

Водночас еволюція цієї зброї не зупиняється. Нові версії швидші, точніші, складніші для перехоплення. Реактивний Shahed-238 — це вже інший рівень загрози. І відповідь на нього вимагатиме нових рішень від українських захисників і союзників.

Україна відповіла на виклик шахедів не лише зброєю, а й організацією, витримкою і дивовижною здатністю адаптуватися. Мобільні вогневі групи, мережі спостерігачів, системи раннього сповіщення — все це виникло як відповідь на конкретну загрозу. І поки ця загроза існує, відповідь продовжуватиме вдосконалюватися.

Слово «шахед» залишиться в українській мові надовго — як нагадування про те, через що пройшла країна. Але разом із ним залишиться й інше слово: «збито».